Всі фільми демонструватимуться для глядачів безкоштовно.
В Харкові відбудуться кінопокази українських фільмів в рамках програми “Зоряна ніч. Кіно під відкритим небом “. Про це повідомляє Державне агентство України з питань кіно.
Захід триватиме з 3 по 18 вересня. Локацією для проведення кінопоказів під відкритим небом було обрано локацію “Літопарк” у Центральному парку культури й розваг імені Максима Горького. Як стверджують організатори, вітчизняне кіно транслюватиметься в великій кількості жанрів: від комедій до бойовиків та драми.
Також вони дадали, що головною метою програми виступає бажання продемонструвати безкоштовно харків’янам якісне вітчизняне кіно, та познайомити глядачів з акторами та знімальною групою кожного кіна. А журналісти kharkov-trend зібрали п’ять кращих вітчизняних фільмів за нашою думкою, які демонструватимуть протягом заходу.
Кіборги (режисер – Ахтем Сейтаблаєв)
(кадр з фільму)
Військовий бойовик про історію, коли декілька наших солдатів на протязі 2014-2015 роках, обороняли 242 дні Донецький аеропорт імені Сергія Прокоф’єва. В реальності ж, як і в кіно, це одна з найвражаючих та найтрагічніших сторінок так званої антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Весь аеропорт в результаті боїв, було зруйновано дощенту, і мимоволі став найяскравішим символом шабашу, а учасники бойових дій з обох боків отримали ледь не надлюдські здібності, за що фільму теж дісталося від глядача під час прем’єри.
Однак, фільм чомусь складає враження такого ж незавершеного, обірваного буквально на півслові серіалу “Гвардія”. Самі репліки кожного бійця із загону “кіборгів” побудовано так, що глядачеві йде демонстрація абсолютної неспроможності української влади і переважно – вищого складу командування Збройних Сил України. Неабияку зацікавленість може викликати й те, що у фільмі половина наших солдат говорить українською, а інша – російською. Це зумовлено тим, щоб показати, на війну пішли різні люди із своїми, різними мотивами.
“Мобілізація” пройде 3 вересня о 20:00.
Безславні кріпаки (режисер – Роман Перфільєв)
Трешова історія юного Тараса Шевченка, який наважується на втечу зі своєю дівчиною Марією від її агресивного поміщика. На своєму повному перешкод шляху він зустрічає вихованого самураями мешканця України. Хлопець дістався з Японії історичної батьківщини аби здобути якийсь артефакт для свого вчителя, який не повинен лишитися на Україні. Тут з’ясовується, що у них спільний ворого, і вони об’єднуються. Заважати головним героям будуть той самий поміщик Енгельгардт, запорозький козак Богдан Чуба, який грабує всіх підряд під шумок комуністичної риторики “відняти і поділити”, і ще один гість з Японії, багатий наркоторговець. Братиме участь в історії місцевий трікстер-єврей, який торгує зброєю.
Що ж, дати Тарасу Шевченку в руки катану, заткнути за пояс американські револьвери Кольта – чудова ідея. Ну а що, існують же ж комікси про майстра жахів Говарда Лавкрафта, про богиню детективів Агату Крісті, про творця найбільшої антиутопічного Всесвіту Джорджа Орвелла, та інших діячів, де вони наче живуть у власних творах. І якщо ці епічні твори існують – це означає, що і нашим діячам варто спробувати такі образи.
Відчути можна буде 8 вересня.
Атлантида (режисер – Валентин Васянович)
Якщо і існує реальна можливість екранізувати комп’ютерну гру “Фоллаут”, де всі дії відбуваються після ядерної війни, коли весь світ лежить в руїнах – аби до цього підготуватись, подивіться “Атлантиду”. Вона не про патріотизм, і жодного висновку про кіно чекати не варто.
Тепер про сюжет. 2025 рік, Україна ціною неймовірних зусиль перемагає Росію, Кремль капітулює, Донбас залишили у спокої, та врешті-решт після окупації росіянами його територія стала непридатною для проживання. Людей залишилося жити доволі мало, серед них і наш головний герой – колишній учасник бойових дій Сергій. Чоловік існує в одноманітній реальності, з якої його раптово викидають наслідки посттравматичного синдрому смерті його бойового товариша, а згодом ще й закриття металургійного виробництва. Сергій намагається наново влитися в це суворе життя, шукаючи новий напрямок для себе. В кіні, до речі, немає жодного профактора: всі “актори” – реальні люди, які займаються своїми справами. Тобто, це ледь не авторське документальне кіно!
12 вересня відправляємось.
Мої думки тихі (режисер – Антоніо Лукіч)
Це кіно для Лукіча виступило першим повнометражним дебютом, в якому він зробив акцент на тому, як треба фіксувати на кіноплівку звичайні життєві моменти повсякденності. За сюжетом все доволі цікаво: молодий звукорежисер Вадим – фрілансер, який на замовлення клієнтів записує різні звуки. З ним зв’язується представник канадської фірми, який пропонує хлопцеві цікаву співпрацю: для створення комп’ютерної гри йому треба записати звуки української фауни. Якщо ж у героя вийде отримати звук одного рідкісного птаха, його взагалі заберуть працювати за кордон. Вадим розуміє, що справа пахне чималим досвідом та чималими грішми, а тому збирається на Закарпаття, щоб пройтися повз тварин з мікрофоном. А ще провести час з мамою, яка погодилася супроводжувати свого дорослого сина.
Комбінація акторського дуету та написаного сценарію демонструє материнську самотність, яка не завжди готова відпустити свою дитину, навіть якщо той давно вже дорослий і самостійний чоловік. Андрій Лідаговський якраз такий: він не має професійної акторської гри, а тому просто поводився як звичайний молодик, який займається своїми справами, і робить фільм смішним завдяки незграбності та двометровому зросту. Ірмі Вітовській окрема подяка, бо людина з таким акторським досвідом не побоялася зніматися у кінострічці з абсолютними ноунеймами світу кіно. Її впевнені рухи і більш чітка мова перетворюються на риси справжньої товариської матері, яка завжди буде контрастувати на тлі свого замкнутого сина.
Їдемо в закарпатський ліс 9 вересня.
DZIDZIO Контрабас
Кажуть, що співаку стати артистом геть нереально! Засмутимо – якщо тільки ви не Михайло Хома, він же DZIDZIO, який навіть відзняв про себе кіно, а те в свою чергу зібрало 15 мільйонів гривень за два тижні прокату! Справа в сюжеті, та в тому, що Хома фактично відтворив реалії життя кожного українця.
А сюжет ось у чому: мама “кіношного” Дзідзьо мешкає в Португалії, і надсилає звідти гроші сину, з якою він зв’язується по “Скайпу”, і будує за її кошти круглий будинок з доволі цікавим дизайном. Проте він має свою мрію – стати великим артистом, а тому частину маминих грошей він витратив у білий костюм в різнокольоровому оздобленні, мікрофон та автомобіль. Однак, за нещастям, його водій-тілоохоронець б’є машиною чужу машину, і герой влітає на 3000 доларів. Розуміючи, що сам він це не потягне, Дзідзьо позичає гроші з церковного общаку, внаслідок чого, що б він у Бога не попросив – отримує все, бо кожен фактичний знак небес просить натомість у нього не значну “жертву”. А тому Дзідзьо змушений діяти, і не чекати манни небесної.
Йдемо до церкви 16 вересня.
А на цьому в нас все. Пишіть в коментарях, які кінострічки подобаються вам, та яке вітчизняне кіно ви чекаєте найбільше. Дивіться правильне і якісне кіно.