Багато талановитих людей народжувалися і жили якийсь час у Харкові. Хтось залишався у Харкові назавжди, а хтось залишав рідне місто та підкоряв уже нове місце перебування. Але ті знання та навички, які талановиті люди отримували, проживаючи у Харкові, допомагали їм у майбутньому. Одним із таких акторів і коміків, який залишив вулиці рідного міста, був Михайло Григорович Водяний. Яка історія такої великої людини? І як він прожив своє життя? Далі на kharkov-trend.
Початок життя
Михайло Водяний народився у Харкові 23 грудня 1924 року. У одеситів до речі була невелика легенда, що актор насправді був корінним одеситом, але це, звичайно, неправда. Михайло був другою дитиною в сім’ї начальника з постачання та домогосподарки. Сім’я була за тими мірками дуже багатою.
Спочатку Михайло Водяний вступив на акторський факультет Ленінградського театрального інституту. Закінчив він його у 1943 році. І, звичайно ж, після закінчення навчання, він йде працювати. Першим його місцем роботи був П’ятигорський театр, а в 1945 році актор пішов працювати у Львівський театр оперети. Але як він опинився в Одесі? Все дуже просто. У 1953 році Львівський театр, де працював Водяний, переїжджає до Одеси і відповідно стає Одеським театром музичної комедії. 1976 року Михайло Водяний став першим артистом оперети, який отримав звання народного артиста СРСР. З 1979 до 1983 року Михайло Водяний був одночасно художнім керівником та директором Одеського театру музичної комедії.
Репертуар Михайла Водяного був дуже різноманітним. Він грав і Боні, і Реб Тев’є, І Деліттл, але найвідомішою роллю Михайла була роль Михайла-Япончика. У цій ролі, як багато хто говорив, він виглядав як справжній Михайло-Япончик. Ця постать просто стала культовою у його виконанні.
Кримінальна справа Михайла Вассермана
Михайло був керівником театру, але навіть для нього це, здавалося б престижне місце, обернулося справжнім жахом. Театр у виставі незнайомих із цією сферою людей звичайний бізнес, або взагалі місце, де люди нічого не роблять. Але насправді театр дуже специфічне місце, де люди ніколи не прощають чужого успіху та розплачуються за провали. Ненависть до конкурентів тут об’єднує людей, і звичайно ж у театрі з’явилися люди, які захотіли позбутися конкурента, який так любив публіку. Тому в 1986 році в місцевій пресі, а потім і в “Літературній газеті” розгорнулося справжнісіньке цькування Михайла Водяного.
Найбільшим ударом для актора виявилося те, що серед його заздрісників були його учні, яким він проклав шлях на велику сцену. Завдяки підтримці місцевих партійних чиновників учні Михайла Водяного і не лише вони, стали на стежку війни з великим актором. Не тільки в театрі, а й по всьому місту поповзли страшні чутки, які мали просто неймовірні подробиці, які заплутувалися в один величезний клубок, який псує життя людині. Більше того, через ці чутки стосовно Михайла Григоровича порушують кримінальну справу за статтею 121 Кримінального кодексу УРСР за розбещення неповнолітніх.
Заздрісники сподівалися не просто прибрати Михайла Водяного від справ, а й добити актора, який вже переніс два інфаркти. Слідчий, говорять у цей час, особливо був старанним сподіваючись на підвищення. Один із людей, які давали свідчення якраз таки на захист Михайла Григоровича під час судового процесу, не стримався і сказав: “Як ви можете цілитися в серце беззбройного? Народ вам цього не пробачить!”. На щастя для фанатів Водяного, та й для нього самого вся кримінальна справа почала просто сипатися. Так званих “постраждалих” у справах та “свідків” почали виводити на чисту воду, а вони мали просто величезну кількість не стиковок у своїх свідченнях. Хтось зізнавався на пряму в брехні, ридаючи прямо в залі суду, проводилися очні ставки з обвинуваченими, нестикування залізного алібі Водяного зі свідченнями тих самих “свідків”, все це призвело до того, що весь план дискредитації великого актора просто впав. На жаль, здоров’я Михайла Григоровича вже було дуже сильно підірвано.
Про цей випадок писалося у всіх газетах та журналах. Спочатку про те, що Водяний любитель дівчаток, які лише вступили в статеве дозрівання, а після розвалу всієї справи про те, що помилкові звинувачення і звичайно ж цькування, довели його до трунної дошки.
Але Водяний мав ще трохи часу, а тому в липні 1987 року він гастролював у Києві разом зі своєю Одеською музкомедією. У Києві він відіграв головну роль у виставі “Скрипаль на даху” – постановка знаменитого Бродвейського мюзиклу, яка була створена на основі твору Шолом-Алейхема “Тев’є-молочник”. Квитки були розібрані просто як гарячі пиріжки. І хоча всі відмовляли Водяного грати цю роль, він все ж таки вирішив виконати свою мрію.
Усі шість вистав у Києві актор відіграв із величезними оваціями. Це була його найкраща роль. Талант визнаного у всьому СРСР коміка різко придбав нову грань – проникливу та глибоку. Великий актор проживав разом із головним героєм Тев’є на сцені складне і подекуди навіть трагічне життя людини, яка незважаючи на удари долі, до самого кінця залишився невиправним оптимістом. Щовечора на сцені Михайло Григорович Водяний залишав частину себе і тому його серце просто не витримало третього інфаркту.
11 вересня 1987 року Михайло Григорович Водяний помер. Кримінальну справу було закрито за статтею 6 пункту 8 у зв’язку зі смертю обвинуваченого. Справа була закрита за нереабілітуючими обставинами. У постанові слідчого прокуратури було точно зазначено, які саме кримінальні діяння Михайла Вассермана були встановлені слідством.
Після смерті
Михайло Григорович Водяний помер у віці 62 років. Його поховали в Одесі, на 2 Християнському цвинтарі. Завдяки вдові Михайла, народній артистці України Маргарити Дьоміній, артистові спорудили дуже незвичайну пам’ятку.
Втрата такої життєрадісної людини стала трагедією просто для всієї країни. Плакали абсолютно всі, особливо овдовіла дружина коміка. Їй просто не було на кого більше спертися, адже дітей у пари не було.
Пам’ять про коміка
Після його смерті звинувачення з актора було знято, та тільки йому до цього вже не було жодної справи. Для того щоб показати все ж таки, що комік був дуже талановитий і важливий, на будинок, де він проживав повісили меморіальну дошку. Також на його честь назвали оперету.
На згадку про артиста в Одеському театрі музичної комедії періодично ставлять виставу під назвою “Бал на честь короля”. Ця вистава користується величезною популярністю серед глядачів. До цієї постановки увійшли сцени зі спектаклів, в яких колись давно блищав справжній Король оперети.
Але все ж таки і до сьогодні є люди, які не сходяться в оцінці творчості Михайла Григоровича. Про це можна прочитати в книзі, присвяченій коміку, яка була випущена якраз до 75-річчя артиста. Автор цієї книги Валентин Максименко дав їй назву “Ім’я: Михайло Водяний”. У цій книзі йдеться і про особисті бесіди автора з Михайлом Водяним, і спогади про цю людину, і різні резюме зі статей відомих критиків та журналістів СРСР.
Також є книга випущена того ж таки 2009 року Михайлом Пойзнером та Олександром Грабовським під назвою “Михайло Водяний. Нарис життя та творчості”. Представлена вона була на прес-конференції, після вистави “Бал на честь короля”.