У самому серці Харкова, на вулиці Сумській, працював колись кінотеатр “1-й Комсомольський”. Його історія – це віддзеркалення життя міста, зміни епох, культурних перетворень та різноманітних історичних процесів. Його стіни пам’ятають розкіш дореволюційного “Ампіру”, ентузіазм радянської молоді, вільні й божевільні 1990-і роки та, на жаль, занепад. Далі на kharkov-trend.
Народження “Ампіру”: початок епохи кіно
На початку XX століття Харків стрімко розвивався, перетворюючись не тільки на велике промислове місто, а й на розвинутий культурний центр країни. Звичайно, кінематограф, який тільки почав завойовувати серця глядачів, не обійшов стороною й наше місто. У 1913 році заповзятливий купець Дмитро Харитонов відкрив у дворі свого будинку на вулиці Сумській, 5 двоповерховий кінотеатр “Ампір”.
Це стало великою подією в культурному житті Харкова на той час, адже кінематограф у місті тільки зароджувався. “Ампір” одразу ж став центром тяжіння для міської знаті. Його зал вміщував 800 глядачів, а на початку сеансів та в антрактах публіку розважав оркестр з 30 музикантів. Квитки були дорогими – до 5 карбованців, що багатьом звичайним городянам було не по кишені, й відвідування кінотеатру ставало для них цілою подією. Розкішний інтер’єр, вишукана архітектура, нові російські та закордонні фільми створювали атмосферу свята та занурювали глядачів у світ чарівного кінематографа.
Радянський період: від “Ампіру” до “1-го Комсомольського”
Після революції 1917 року та встановлення радянської влади кінотеатр “Ампір” швиденько перейменували на “1-й Комсомольський” – ця назва значно більше відповідала ідеології більшовиків, а також підкреслювала важливу роль молоді в будівництві нового соціалістичного суспільства. Розкішний кінотеатр перетворився на звичайний центр культурної просвіти, де показували фільми, що виховували в радянській молоді патріотизм та свідоме ставлення.
Від повоєнних до початку 2000-х років
“1-й Комсомольський” працював й під час окупації, й після звільнення Харкова.
У повоєнні роки в кінотеатрі знову збиралися повні зали, було галасливо та весело – тепер там показували не тільки ідеологічні фільми, а й комедії, водевілі та трофейні кіношедеври. За квитками шикувалися величезні черги, адже всім хотілося відчути атмосферу свята та хоч ненадовго зануритися в цікаве життя по той бік екрана. Сюди приходили цілими сім’ями, веселими компаніями друзів та однокурсників, щоб подивитися й обговорити фільми, що вийшли. Довгі роки “1-й Комсомольський” залишався найкомфортнішим та найулюбленішим кінотеатром для городян.
На початку 1990-х років “1-й Комсомольський” закрили на деякий час, зробили невеликий ремонт, оновили його інтер’єр та поставили зручні дивани, а у кінці залу зробили бар. Сюди так само приходили городяни, щоправда, дивилися вже зовсім інші фільми: “Зоряні війни”, “Пірати Карибського моря” та “Володар перснів”.
Забутий кінотеатр
Але минав час, і кінотеатр потихеньку став приходити в занепад. Грошей у ті роки на культуру виділялося катастрофічно мало, а ремонт цієї історичної будівлі вимагав серйозних вкладень. І якщо зовні його ще якось намагалися облагороджувати, то на серйозний ремонт всередині коштів не було. У 2008 році “1-й Комсомольський” все-таки був закритий на реконструкцію, але відтоді так і не відновив свою роботу.
Кінотеатр, який колись був центром культурного життя міста, став занедбаним та непотрібним, хоча городяни кілька разів подавали петиції з приводу відновлення будівлі, розуміючи її цінність. Адже “1-й Комсомольський” – це не просто історична будівля. За 100 років свого існування він пережив дві війни, зміну епох та ідеологій, розпад СРСР та становлення незалежної України. Його історія – це історія країни та міста в одній будівлі. Він нагадує нам про те, як важливо зберегти свою культурну спадщину й врятувати архітектурні пам’ятки міста. І цілком можливо, що в майбутньому ця будівля знову оживе та стане улюбленим кінотеатром ще одного покоління харків’ян.
