Своєю історією театр-студія “Березіль” пов’язаний з двома великими українськими містами: Києвом і Харковом. Але період створення та становлення театру в Києві отримав назву “політичний”, а харківський період – “філософський”. Датою народження театру вважається 31 березня 1922 року. Саме тоді у Києві відомий український актор та режисер Лесь Курбас почав працювати над розвитком театрального мистецтва. Назва театру походить від першого місяця весни – березня. Мовознавці мають декілька тлумачень вибору такої назви. Її або просто пов’язують з місяцем заснування, бо за деякими варіантами “березіль” може означати не тільки березень, а і “квітень”. А з іншого боку є припущення, що назва “Березіль” це образ весняного оновлення життя і початок чогось нового. Далі на kharkov-trend.
Харківський період театру “Березіль”
Хоч театр-студію тільки заснували у Києві у 1922 році, 1926 року його вже було перенесено до Харкова. Там його облаштували у приміщенні колишнього театру ім. І. Франка. У жовтні того року вже розпочався перший харківський театральний сезон. Прем’єрною стала вистава за твором Ф. Кроммелінка “Золоте черево”.
Харківський період став часом, коли на благо театру Лесь Курбас плідно співпрацював з драматургом Миколою Кулішем та художником Вадимом Меллером. Світ побачили такі постановки: “Народний Малахій” (1928), “Мина Мазайло” (1929). Вони стали причиною справжньої всеукраїнської літературної дискусії. Леся Курбаса звинуватили у спотворенні оптимістичної радянської дійсності. Гуманістична спрямованість його театру, відкритість до інших культур стали причиною справжнього цькування митця. Але попри всі засудження, Лесь Курбас продовжував вести боротьбу з тенденцією спрощення життя у мистецтві.
Це призвело до того, що наприкінці 1933 року Курбаса спочатку звільнили з посади художнього керівника театру, а потім взагалі заарештували. 9 квітня 1934 року суд виніс вирок у вигляді п’яти років ув’язнення митця. Покарання він відбував спочатку на будівництві Біломор-Балтійського каналу, а згодом – у Соловецькому таборі.
Після арешту Леся Курбаса, у 1933 році, “Березіль” було зачинено. А його акторський колектив долучився до Харківського українського драматичного театру ім. Т. Шевченка (згодом Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка).
У чому полягала філософія харківського періоду театру-студії?
Лесь Курбас створив театр, який змушував задуматися кожного глядача. Через це й назвав його філософським. Вистави театру “Березіль” дуже виділялися серед гарних радянських картинок, які змушували людей вірити в ідеальність буття.
“Березіль” показував буквально все, роблячи акцент і на репертуарі театру корифеїв, і на класиці: Тарас Шевченко, Шекспір, Мольєр. Цей театр-студія не боявся брати теми, які були нагальними на той час. Активно залучалися трагедії: голод у селі, мрії і реальності, відносини, питання людських ідеалів.
Тема вбивства розкривається у незвичайній на той час п’єсі “Маклін Грасс”, яка була створена на основі реальних подій. Поруч з нею йшла не менш болюча класика 19 століття – “Украдене щастя” Івана Франка. Цей спектакль поєднував у собі класичне відтворення та нове бачення.
“Березіль” не опускався до примітивного рівня, він вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячі елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем, Лесь Курбас ставив не стандартні агітичні спектаклі, а класику.
У 1930 році театр поставив п’єсу Миколи Куліша “97”, в якій підняв проблему сільського життя, а саме голоду. Ця вистава була як попередження і як свідчення того, що бачать інші. У Харкові як ніде розуміли що таке трагедія голоду.
Звичайно, така діяльність категорично не подобалася тодішній владі. Леся Курбаса звинуватили в націоналізмі, формалізмі та буржуазності.
