Творчість композиторів – це невіддільна частина культури людства. Вони використовують звуки, щоб створювати образи, розповідати історії та передавати почуття. Одним з видатних композиторів України є Микола Віталійович Лисенко, чий життєвий шлях тісно пов’язаний з Харковом. Далі на kharkov-trend.
Походження та ранні роки
Батько видатного композитора, Віталій Романович, походив з козацько-старшинського роду Лисенків, засновником якого був Яків Лисенко, учасник визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. Віталій Лисенко був відставним полковником, опікувався етнографічним дослідженням рідного краю та розмовляв українською. Двоюрідний дядько матері, Микола Булюбаш, який виховував племінницю, був нащадком Чигирин-Дібрівської сотницької династії Івана Булюбаша. Микола Лисенко народився у 1842 році на Полтавщині у селі Гриньки. Дідусь та бабуся Булюбаши прищепили хлопчику любов до українського побуту. Перші українські пісні він почув від бабусі. Крім того, Микола любив спілкуватися з місцевими хлопцями, слухати казки та перекази про героїчні твори народних богатирів.
Початкову освіту Лисенко отримав вдома. Мати, Ольга Єреміївна, вихованка Смольного Інституту шляхетних дівиць, навчила сина грати на фортепіано, танцям, іноземним мовам та шляхетним манерам. Саме вона звернула увагу на обдарованість Миколи та опікувалась його подальшим навчанням. Свій перший музичний твір він написав у дев’ятирічному віці. Це була “Полька”, популярний жанр того часу, партитуру якої батько видав на день народження сина.
Троюрідним братом Миколи був Михайло Старицький, який рано залишився сиротою та виховувався у родині Лисенків. Хлопчики захоплювались літературними творами, особливо “Чорною Радою” Пантелеймона Куліша. Заклик “збирати народні скарби” з його збірника фольклорних та історичних матеріалів “Записки про Південну Русь” мав сильний вплив на Миколу. Крім того, у дядька на Полтавщині, куди хлопці приїздили влітку, була бібліотека, де зберігалися заборонені вірші з “Кобзаря” Тараса Шевченка та “Енеїда” Івана Котляревського. Таким чином, вже з дитинства Микола Лисенко усвідомлював себе представником козацького роду. Дружба з Михайлом Старицьким збережеться впродовж життя, і він стане автором лібрето до опер Лисенка, а Микола буде допомагати йому з театральними постановами.
Становлення композитора
У 1855 році Лисенко почав навчання у другій Харківській гімназії, де його викладачами були відомі піаністи Микола Дмитрієв та Йосип Вільченко. Вже у підлітковому віці Микола Лисенко став популярним піаністом у Харкові, якого запрошували на музичні вечори та бали. Він добре виконував твори Моцарта, Бетховена, Шопена та відрізнявся імпровізаціями на теми українських народних пісень, що виділяло його серед інших музикантів.
Після закінчення гімназії зі срібною медаллю у 1859 році, Микола продовжив навчання у Харківському університеті на природничому факультеті. Через скрутне матеріальне положення родини, був змушений переїхати до Києва, де захистив дисертацію на тему “Розмноження нитчастих водоростей” та закінчив університет з відзнакою у 1865 році. Бувши студентом він долучився до діяльності у “Київській громаді”, де брав участь у розробці “Словника української мови” разом з Б. Д. Грінченко. Крім того, Лисенко зблизився зі студентським гуртком, який таємно видавав у рукописному виді журнал “Помийниця”, де були карикатури та вірші, що висміювали політичну владу.
Під час вивчення природничих наук Лисенко не залишив музичні вподобання та поза навчальним процесом диригував студентським хором. Врешті-решт юнак розумів, що музика для нього на першому місці. Після закінчення університету у 1867 році він їде навчатися до консерваторії у Лейпциг, де опановує гру на скрипці, органі та теорію музики. За кордоном Лисенко ще більше відчуває себе українцем і займається популяризацією українських народних пісень, зокрема видав збірку фольклорних творів та виступав з концертами на європейських сценах. Під час навчання у консерваторії його запросили до Праги на слов’янський з’їзд, як представника української музики. Лисенко справив сильне враження, і його музику назвали “духом степу”.
У 1874-1876-х роках Лисенко продовжив музичну освіту у Римського-Корсакова в Санкт-Петербурзі, де панувала ідея реалістичної творчості. Таким чином, Микола Віталійович вирішив познайомити російську громадськість з музичним мистецтвом українського народу. У Соляному Городку відбулось кілька концертів, де звучали хорові обробки українського фольклору.
Вплив народної творчості на музику
Микола Лисенко збирав та обробляв народні пісні. Він вважав народну творчість невичерпною джерельною базою для української музики. Під час подорожей Галичиною та Сербією, крім українських мотивів, Лисенко вивчав ще польські, чеські, моравські, сербські та інші. Пізніше, після їх обробки, вони увійшли до репертуару хорових концертів. У 1870-х роках російська влада забороняла друкувати та виконувати прилюдно українські пісні. Проте Микола Лисенко цим не переймався, натомість зосередився на творчості Тараса Шевченка і почав писати музику до його творів. На початку 1890-х років художник зібрав хор та давав концерти по всій Україні, на яких звучала українська мова.
Лисенко вперше на теренах України поєднав фольклор та композиторську техніку. Царський уряд ставився з підозрою до діяльності українського композитора, його навіть заарештували у 1907 році, але згодом відпустили.
Творчий доробок
Микола Лисенко в 1882 році написав дві оперети: “Чорноморці” та “Різдвяну ніч”, які наповнив мотивами народних побутових та козацьких пісень, колядок тощо. Обидві мали успіх у Києві, проте Лисенко переписав “Різдвяну ніч” і на її основі створив національну оперу-колядку, яку вперше представив у Харкові у 1873 році. Постанова мала великий успіх серед молоді, студентів та інтелігенції. У 1885 році Лисенко презентував у Харкові нову оперу “Утоплена”.
Найвідоміша робота композитора є монументальна народна музична драма “Тарас Бульба”, над якою він працював впродовж 1880-1890-х років. Спочатку з допомогою у постановці твору до нього звернувся П. І. Чайковський, однак з умовою її перекладу на російську мову. Микола Лисенко відкинув таку пропозицію. У 1918 році за справу взявся Лесь Курбас, проте, напередодні прем’єри Київ захопили денікінці та спалили театр разом з декораціями й костюмами. Врешті, у 1924 році опера “Тарас Бульба” була вперше поставлена у Харкові.
Серед інших відомих творів Миколи Лисенка можна відзначити оперу-сатиру “Енеїда” 1910 року, яка була знаком пошани Івану Котляревському, та дитячі опери “Коза дереза” 1888 року, “Пан Коцький” 1891 року та “Зима й весна” 1892 року.
Микола Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів “Кобзаря”, написав понад 80 вокальних композицій різного жанру. Загалом, його творча спадщина сягає 10 опер, 120 камерно-вокальних творів, 40 хорових та 60 фортепіанних. Неоціненною спадщиною залишаються обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості, він записав понад 1500 українських пісень та опрацював понад 500 для голосу, фортепіано та хору.
Харків’яни пишаються своїм містом та тими людьми, які причетні до його слави. Іменем Миколи Віталійовича Лисенка названо Харківський академічний оперний театр.
