Феномен кобзарства був поширений на території України, як важлива частина української музичної культури. На Слобожанщині цей вид діяльності переживав, як розвиток, так і періоди занепаду, проте частково навіть зберігся до наших часів. За допомогою своєї творчості кобзарі зберегли легенди, думи, народні пісні, цікаві як з мистецького, так і з дослідницького та наукового погляду. Далі на kharkov-trend.
Музичні інструменти кобзарів
Традиція кобзарства сягає своїм корінням часів Середньовіччя. На фресках Софії Київської та в згадках у старовинних текстах можна помітити зображення та спогади про мандрівних співаків-музикантів, які розповідали билини. Як і пізніше кобзарі, музики часів Київської Русі виконували свої твори під супровід гуслів.
У XVI-XVII століттях кобзарі почали грати на кобзі, через що походить їх назва, а також пізніше в цей період музики почали використовувати для своєї діяльності бандуру та ліру, але на Слобожанщині мандрівні музиканти ліри майже не використовували, віддаючи перевагу кобзі та бандурі. У XIX-XX сторіччях бандура поступово витісняє кобзу й стає основним інструментом кобзарів.
Створенням інструменту для себе зазвичай займався учень, який вступав до цеху бандуристів. Оскільки процес був складним і довгим, це вважалося частиною періоду навчання кобзарства, а також певною перевіркою серйозності намірів учня стати мандрівним музикантом.
У 1920-1930-х роках почало розвиватися академічне виконання музики на бандурі, а виготовлення інструментів відбувалося у виробничих цехах, але сучасні дослідники вважають, що це було не продовженням традиції кобзарства, а скоріше його академічним відгалуженням, оскільки й звучання академічних бандур, і твори, які виконуються на сцені, дуже відрізняються від давнього кобзарства.
Ким були кобзарі Слобожанщини
В давні часи люди з вадами зору мали дуже обмежену кількість видів діяльності, якою мали змогу займатися, тому часто вони обирали для себе шлях мандрівного музиканта. Хоча кобзарі виступали поодинці на вулицях міст і сіл, вони були об’єднані у власні спільноти зі своїми правилами. У спільнотах проходили навчання наступні покоління кобзарів.
Хоча на початку XX століття радянська влада боролася з бандуристами під приводом боротьби з жебраками, але для більшості кобзарів виконання музичних творів для людей на вулицях було повноцінною роботою за яку слухачі охоче платили. Існує багато свідчень про те, що кобзарі мали дружин і дітей, і мешкали з родиною у своїй хаті, як, наприклад, і ремісники або селяни.
Бандуристи — важлива частина суспільства минулого
Мандрівні музиканти відігравали багато неочевидних, але важливих функцій суспільства свого часу. В давнину кобзарі часто виконували твори епічного характеру, які розповідали про визначні битви. Пізніше у XVII-XVIII століття мандрівні музиканти Харківщини цю частину своєї діяльності продовжували. Часто їх твори зберігали пам’ять про різні історичні події, легенди та традиції минулого.
Бандуристи були дуже релігійними людьми, тому ще однією їх функцією було розповідати людям через свою творчість біблійні сюжети. Часто кобзарів сприймали, як мандрівних священників і люди могли звертатися до бандуристів для того, щоб вони згадували в молитвах їх померлих родичів. Музики часто виступали біля храмів. У Харкові такими місцями були території довкола Благовіщенського собору, Успенського собору, Покровського монастиря та Мироносицької церкви.
Для тогочасного суспільства кобзарі були носіями моралі й на прикладі подій творів, які музики виконували, люди могли отримати відповіді на різні суспільні проблеми й запитання. Біблійні сюжети мали нести людям приклади християнської моралі.
Частково кобзарі для людей минулого виконували психотерапевтичну функцію. Слухаючи історії в супроводі музики, людина могла відпочити й відволіктися від свого повсякденного клопоту. Також почувши історію, де герої переживають і справляються з проблемами та ситуаціями подібними на життя слухачів, це могло морально підтримувати людей.
Репресії та занепад кобзарства на Слобожанщині
Перші репресії проти кобзарів розпочалися ще в період панування на території Слобожанщини уряду Російської імперії. Після виходу Емського указу у 1876 році розпочалася боротьба не лише з української мовою, а й з різними проявами української культури, тому кобзарі, як її носії привернули до себе увагу уряду. Їм було заборонено давати сценічні виступи та виступати на вулицях великих міст, куди кобзарів намагалася не пускати поліція.
Найбільших репресій кобзарі зазнали в часи СРСР. Радянський уряд намагався боротися з кобзарями через те, що мандрівні музиканти часто виконували твори релігійної тематики, а також через те, що їх діяльність була частиною української народної культури й не прославляла комуністичні ідеї.
Якщо у XVIII-XIX сторіччях у Харківській губернії налічувалося близько 3 000 бандуристів, то в часи СРСР кобзарі майже зникли. Часто музик заарештовували та засуджували за жебрацтво, хоча більшість з них не були жебраками. За непідтвердженими даними впродовж 1920-1930-х років від кількох десятків до кількох сотень бандуристів Слобожанщини були розстріляні. Деякі бандуристи Харківщини стали жертвами Голодомору.
Існує легенда про розстріляний з’їзд кобзарів, який відбувся в 1930-х роках у Харкові. За легендою після “З’їзду народних співців Радянської України” всіх музик, які приймали в ньому участь репресували, але точних даних про цю подію немає, крім тих, які підтверджують, що в цілому бандуристи ставали жертвами сталінських репресій.
У 1997 році в Харкові в Саду імені Тараса Шевченка відкрили Пам’ятний знак репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам. Крім того, що він увіковічив пам’ять про репресованих музикантів, знак також був присвячений 120 річниці дня народження Гната Хоткевича, який був засновником харківської школи бандури, а також до проведення у Харкові I Всеукраїнського огляду автентичного виконавства на традиційних кобзарських інструментах, присвяченого 95-й річниці виступу зібраних Гнатом Хоткевичем народних музик на XII Археологічному з’їзді у Харкові.
Відновлення кобзарства в кінці XX — на початку XXI століття
Академічне виконання музичних творів на бандурі в часи СРСР продовжувалося, але аутентичне кобзарство почало відновлюватися та реконструюватися з 1980-х років. Хоча кобзарі сьогодення реконструюють цю традицію в більш сучасному форматі, вони продовжують власноруч створювати інструменти за давніми методами, підтримують традицію існування кобзарського цеху, а також проводять концерти й лекції.
У 2024 році кобзарські цехи Києва, Львова та Харкова разом з різними організаціями, які займаються збереженням української культури та традицій подали запит до ЮНЕСКО на отримання статусу нематеріальної культурної спадщини для феномену кобзарства, після чого українська традиція цей статус отримала.
Хоча в багатьох країнах Європи в часи Середньовіччя існували мандрівні музиканти, але з часом у більшості країн це явище зникло, тому традиція українського кобзарства, яка збереглася до наших днів — це унікальна частина української музичної культури.
Джерела:
