Джаз — вид музичного мистецтва, що вплинуло на розвиток музичних уподобань слухачів. Особливої популярності джаз набув у промисловому Харкові. Саме він став першим містом в Україні, де з’явилася особлива джазова школа, яка виховала музикантів найвищого рівня, що здобули популярність не лише в країні, а й за кордоном. Далі на kharkov-trend.
Знайомство харків’ян із джазом
Джаз (jazz) — музичний напрямок, який зародився на стику XIX–XX століть у США. Її відрізняє поліритмія, імпровізація, барвисті гармонії, свінг. Це музичне мистецтво поєднало у собі африканські ритми, елементи афроамериканського фольклору та європейську гармонію.
Спочатку ця музика не мала назви. Термін «Джаз» вперше з’явився у 1915 році в сан-франциській газеті — так був названий оркестр Тома Брауна, який виступав у Чикаго. Слово миттєво підхопили інші музичні колективи, які в одну мить стали джаз-ансамблями, джаз-оркестрами та джаз-бандами.
Через те, що спочатку джаз вважали музикою африканців, які під час зародження цього музичного жанру зазнавали дискримінації, його всіляко намагалися не допускати в «пристойне суспільство», але джазова музика неухильно проникала на танцмайданчики.
Джаз з’явився в Україні у 1920 роках. У 1919–1934 роках Харків був столицею України й саме це пожвавило у місті творче життя. Тут були зосереджені наукові, культурні, освітні та промислові центри, стрімко розвивалася літературна творчість та театральне мистецтво, створювалися музеї, філармонія, вищі музичні заклади освіти, бібліотеки. Тому закономірно, що розвиток джазового мистецтва відбувся саме тут, адже джаз з’явився в Україні в період, що вважається «золотим віком» харківської культури.
У 1919–1924 роках у драматичному театрі харків’яни познайомились із джазом композитора Ісака Дунаєвського. Він писав музику до численних спектаклів, у яких використовував елементи американської танцювальної музики. Дунаєвський виїхав із Харкова напередодні утворення перших харківських джазових колективів.
Попередником виникнення українського джазу став Український симфонічний оркестр під керівництвом музикознавця та музичного педагога Йосипа Шиллінгера, який пізніше було перейменовано на Естрадно-симфонічний оркестр України. Вважається, що саме Шиллінгер першим у світі поєднав симфонічну музику та джазові елементи, що стало прообразом симфоджазу. У 1922 році керівник залишив свій оркестр і поїхав до Санкт-Петербурга.
Перший офіційний український джаз-банд було створено у Харкові у 1924 році українським композитором єврейського походження Юлієм Мейтусом. У СРСР у ті роки було лише два таких колективи. Один перебував у Харкові, а інший у Москві. Під час навчання у Харківській консерваторії Юлій Мейтус працював в оперному театрі концертмейстером, де познайомився із керівником театру «Березіль» Лесем Курбасом. Музикознавці вважають, що саме він став натхненником Мейтуса на створення першого українського джаз-банду.
Розквіт джазу у Харкові
У вересні 1925 року в газеті «Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів та губвиконкому Харківщини» було опубліковано оголошення про створення під керівництвом Юлія Мейтуса джазового ансамблю. У замітці було опубліковано склад джаз-банду. До інструментарію увійшли скрипка, ксилофон, рояль, ударні та шумові інструменти. Особливо відзначалася мультиінструментальність кожного учасника колективу, в якому троє людей були здатні впоратися з 30 інструментами. Офіційний виступ джазового колективу відбувся 29 грудня 1925 року у Харківському державному драматичному театрі. Музиканти виконали твори європейських та афроамериканських авторів. Цей виступ музикознавці вважають першим українським концертом джазової музики.
Особливу популярність у Харкові цей музичний напрямок отримав у 1926 році після оглушливого концерту американської джаз-банди Сема Вудінга, що складалася з 11 осіб. У Харкові, як і у всій країні, стали з’являтися джазові колективи та оркестри, які були орієнтовані на концертну та танцювальну музику. У травні того ж року у Харкові відбувся джем-сейшен, у якому взяли участь музиканти колективу Юлія Мейтуса та американського ансамблю «Kings of Jazz» під керівництвом Френка Вітерса.
У 1928 році на прем’єрному у Харкові радіомовленні на частоті 477 відбулося перше в УРСР джаз-ревю «Алло, на хвилі 477». У ревю за участю театру «Березіль» виявилася особлива музична манера, в якій джаз був скомбінований із традиційними українськими коломийками.
Вже за рік у місті з’явився перший український театральний джаз (теа-джаз). Харківський колектив під керівництвом Бориса Ренського багато гастролював СРСР, а у роки Другої світової війни показував музично-театралізовані вистави бійцям Червоної армії.
У 1930 роках джаз став популярним у всій Україні. Джазова музика звучала скрізь — від радіо до цирків, ресторанів та танцмайданчиків. У період 1930–1950 років при інститутах, кінотеатрах та заводах утворилися естрадно-джазові ансамблі та оркестри. Серед них:
- джаз-театр Харківського музичного театру Всеукраїнського дому Червоної армії під проводом О. Менокера (1937);
- теа-джаз ЦК південних залізниць під керівництвом А. Петруся (1938);
- оркестр кінотеатру ім. К. Лібкнехта під керівництвом М. Болтянського (1945);
- оркестр клубу Харківського Управління внутрішніх справ під керівництвом М. Молдавського (1948);
- оркестр при кінотеатрі ім. Дзержинського під керівництвом О. Крамаренка (1948).
Цей період став найсприятливішим для розвитку джазової музики в Україні та всьому СРСР. Але з початком холодної війни все кардинально змінилося.
Джаз у роки гонінь
У повоєнні роки на любителів джазу чекали складні часи. У 1948 році ЦК ВКП(б) випустив ухвалу про заборону виконання та прослуховування джазової музики на території всього СРСР. Це призвело до гонінь не лише джазових виконавців, а й усіх тих, хто виконував будь-яку західну музику. Внаслідок негласної заборони слово «джаз» перестали використовувати на радіо і телебаченні, в газетах.
Джазові колективи розпустили що спричинило безробіття в музичному середовищі. Але все ж таки в Харкові джаз не помер. Джазову музику виконували у ресторанах «Харків», «Динамо», «Інтурист», «Люкс». Хоча в цей період у країні неможливо було дістати нотних записів, музиканти підбирали джазові композиції американських виконавців на слух. Вони десятки разів прослуховували саундтреки до фільмів «Джордж із Дінки-джазу» (1940), «Серенада сонячної долини »(1941), «Тарзан» (1932).
При цьому у ресторанах грали джазову музику високого класу. Наприклад, у «Люксі» під керівництвом М. Петреску грали музиканти із вищою музичною освітою. У репертуарі колективу була легка танцювальна музика та навіть увертюри з оперет, у які були тонко вплетені джазові елементи.
Більш проблематичною для розвитку джазу стала відсутність музичних інструментів та місць для репетицій. Харківські музиканти сходилися на своєрідній музичній біржі, яка знаходилася між будівельним технікумом та Свято-Успенським собором, щоб придбати інструменти, обмінятися репертуаром та обговорити новинки.
У ті роки харків’яни використали будь-яку нагоду послухати джаз. Тоді в СРСР неможливо було знайти платівок із джазовими аудіозаписами. Харківські музиканти у підпільних студіях звукозапису почали робити фонозаписи за допомогою електрорекордера на старих рентгенівських знімках. Саме тоді виникло поняття «джаз на кістках». Завдяки цьому винаходу музиканти спромоглися стежити за тенденціями західної музики. Ці імпровізовані платівки вийшли з ужитку з появою магнітофонів.
Відродження джазу у Харкові
Новий виток розвитку харківського джазу пов’язують із Олександром Литвиновим. Після закінчення Харківського муз. училища ім. Б. Лятошинського та Харківської консерваторії він поїхав до Дніпропетровська, побував на Далекому Сході, а у 1956 році повернувся до Харкова та почав працювати з естрадними колективами у харківських навчальних закладах та Будинках культури. Він вплітав у твори джазові елементи. Кажуть, Литвинов потайки слухав по радіо «Голос Америки» джазові композиції, які надихали його продовжувати традицію симфоджазу.
У 1960-х роках з’являються нові джазові колективи (ансамбль Харківської філармонії, колектив ресторану «Центральний»), які почали відходити від типової естрадно-джазової класифікації. Нові колективи:
- відмовлялися від народних та струнних музичних інструментів;
- замінювали естрадні та академічні зразки джазовими творами вітчизняних та американських композиторів;
- виконували музику у манері свінг;
- опановували майстерність імпровізації.
У 1960-1970 роках у Харкові з’явилися й жіночі джазові ансамблі.
Влітку 1970 року у Харкові урочисто відкрився перший джазовий клуб, який до розчарування харківської публіки закрився за кілька тижнів через розбіжності з розташованим поруч Будинком вчителя.
Хоча в 1970–1990 роках у державі все ще витало негласне несхвалення «буржуйського» джазового мистецтва, у Харкові джаз набув величезного потенціалу, який вже неможливо було стримувати, й він розквітнув з новою силою::
- У Харківському державному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського відкрилася кафедра музичного мистецтва естради та джазу.
- У 1980-му джазову освіту впровадили у середніх спеціальних освітніх закладах.
- У 1988 році в Харківському музичному училищі ім. Б. М. Лятошинського функціонувало відділення естрадного мистецтва.
З початку 1990-х у Харкові регулярно відбувалися джазові фестивалі, серед яких найбільш разючим став «Kharkiv Za Jazz Fest». У серпні 2022 року відбувся «Kharkiv Frontier Jazz Fest», на якому виступили Сергій Давидов, «Yan Vedaman», «Jazz&Opera», музиканти «Схід Опера Харків Оркестр».
Харків не дарма вважається столицею українського джазу. Тут народилися десятки джазових колективів. Серед них «Jazz by five», «Схід-Side», «Marinita Trio», «Acoustic Quarte»t, «S. Mart. Sound», «LosSamos», «Magnifika Group», «Show boat», «New Jazz» «Project» та багато інших. Харківський джаз пройшов довгий та непростий шлях розвитку від масової культури до високого елітарного мистецтва.
