Борис Романович Гмиря (5 серпня 1903, Лебедин – 1 серпня 1969, Київ) – видатний український оперний та камерний співак (бас), народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії другого ступеня (1952). Далі на kharkov-trend.
Ранні роки та освіта
Борис Гмиря народився 5 серпня 1903 року у містечку Лебедин (зараз – місто у Сумській області, Україна) у родині муляра. У 16 років переїхав до Севастополя, де працював на портовому заводі, потім вантажником у порту, кочегаром та матросом. У 1921 році Борис Гмиря повернувся до рідного Лебедина, де йому запропонували місце секретаря земельного відділу. У 1927 році він переїхав до Полтави, де отримав посаду відповідального секретаря у товаристві “Геть неписьменність”. У 1930 році Борис Гмиря вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив у 1935 році. А у 1939 році закінчив Харківську консерваторію (зараз – Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського) за класом співу Павла Голубєва.
Творча кар’єра
Борис Гмиря почав виступати на сцені ще під час навчання на 3 курсі консерваторії. Його дебют відбувся 16 серпня 1936 року у Харківському театрі опери та балету.
У 1939 році Гмиря з відзнакою закінчив консерваторію, а невдовзі його запросили до Києва. Із середини 1939 року Борис Гмиря був солістом Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка.
Його репертуар охоплював понад 40 оперних партій, зокрема партія Івана Сусаніна, Руслана, Бориса Годунова, Мефістофеля, Греміна, Тараса Бульби, Султана, Дона Базіліо, Галицького, Колена, Рокко, Кочубея, Собакіна та інші.
Життя та робота під час Другої світової війни
21 червня 1941 року Борис Гмиря поїхав у відпустку до Криму. Після початку війни він не зміг евакуюватися разом із Київським театром опери та балету та вирішив не повертатися до Києва. Гмиря переїхав до Харкова й працював у Харківському театрі опери та балету. Коли у жовтні 1941 року колектив театру почав евакуюватися з міста, Гмиря перебував у лікарні – виїхати він не встиг й залишився у місті. У листопаді 1941 року, вже за часів німецької окупації міста, театр знов почав працювати, Гмиря знову його солістом.
У квітні 1942 року він переїхав до Полтави, де ще восени 1941 року на засадах Полтавського музично-драматичного театру імені М. Гоголя було створено оперний театр. Посаду директора та головного диригента обіймав німецький піаніст Зиґфрід Вольтер. У трупі театру працювали відомі співаки й актори: В. Багмет, Т. Миколенко, В. Баранович. Репертуар охоплював класичні твори українських композиторів та драматургів – П. Гулака-Артемовського, І. Котляревського, М. Лисенка, М. Старицького та інших, а також іноземних авторів. Від початку своєї діяльності та до червня 1943 року колектив театру показав 350 вистав та 123 концерти.
У вересні 1943 року фашисти почали відступати з Полтави та змусили артистів театру їхати з ними. Театр був перевезений у невелике містечко неподалік від Кам’янця-Подільського, де трупа продовжила свою роботу. 26 березня 1944 року війська Червоної армії звільнили місто від окупантів, а на початку квітня трупа театру вже брала участь у концерті для радянських солдатів.
Наприкінці 1944 року Борис Гмиря повернувся до Київського театру опери та балету, де працював до 1961 року.
Післявоєнна творчість
Одночасно з роботою у театрі Гмиря активно гастролював по всій країні. Його виступи відбувалися у філармоніях, будинках культури та концертних залах. Також він їздив на закордонні гастролі: Чехословаччина (1955), Болгарія (1956), Польща (1956), Китай (1957), Угорщина, Югославія. У концертній програмі Гмирі лунали романси, народні пісні, твори українських, російських та іноземних композиторів.
У 1961 році Борис Гмиря остаточно звільнився з театру та повністю зосередився на концертній діяльності. Його камерний репертуар охоплював понад 600 творів. Загалом за час своєї роботи він дав понад три тисячі концертів.
Дискографія
З 1947 до 1970 року в СРСР було вироблено 220 платівок із записами Гмирі загальною кількістю близько 7 мільярдів примірників платівок. Фондом Бориса Гмирі випущено 13 CD з його записами, загалом планується випуск 50 CD.
Визнання та нагороди
У 1939 році Борис Гмиря здобув диплом лауреата Всесоюзного конкурсу вокалістів у Москві. У 1941 році йому було надано звання заслуженого артиста Української РСР, у 1951 році – народного артиста СРСР. У 1952 році Борис Гмиря здобув Сталінську премію другого ступеня за видатну концертну діяльність. У 1960 році був нагороджений орденом Леніна.
Борис Гмиря помер 1 серпня 1969 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі. На згадку про співака було встановлено меморіальні дошки у багатьох містах України, а його ім’ям названо вулиці та музичні школи. У 2003 році Національний банк України випустив пам’ятну монету, а пошта України – поштову марку на честь Бориса Гмирі.
У 1993 році був створений Фонд Бориса Гмирі, а у 2004 році був заснований Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі, що відбувається раз на 3-4 роки.
Ім’я Бориса Гмирі внесено до відомих світових видань: у 1962 році – до міжнародної енциклопедії “Who is Who”, у 1992 році – до списку ста славетних українців за тисячолітню історію України.
Список використаних джерел інформації:
