Сокальський Петро Петрович — композитор, фольклорист, музичний та громадський діяч. Його творчу спадщину важко переоцінити. З самого народження він жив музикою, яка знайшла відгук у серцях мільйонів людей. Далі на kharkov-trend.
Дитинство та юність композитора
Петро Петрович Сокальський народився 14 (26) вересня 1832 року у сім’ї статського радника Петра Сокальського у місті Харкові. Хлопчик став третьою дитиною у багатодітній родині. Він ріс разом з сестрою Ольгою (1834) і братами Іваном (1829), Миколою (1831) та Олександром (1835). Коли батько одружився вдруге, народилися сестри Катерина (1841) та Марія (1844).
Батько викладав на кафедрі латинської мови та давнини, був професором словесного відділення філософського факультету в Імператорському Харківському університеті. У Сокальських багато уваги приділяли навчанню дітей та розвитку їх талантів. Найяскравішим спогадом Сокальського стали музичні вечори, які відбувалися у сім’ї. За рояль сідала бабуся та акомпанувала діду, професійному диригенту та музикантові. А той прикладав одну руку до серця, іншу відводив убік і співав. Хлопчик з нетерпінням чекав, коли домашні наспіваються вдосталь, і він зможе сісти за рояль. Петро грав на музичних інструментах – освоїв флейту, фортепіано, віолончель. З п’яти років хлопчик намагався складати музику, грав у домашньому ансамблі та перебував в оркестрі юних любителів музики.
Початкову освіту композитор Петро Сокальський здобув у приватному пансіоні Зимницьких. У 1848 році за прикладом старших братів вступив до Харківського університету на природничий факультет. Здобувши освіту, в 1852 році Петро став викладати мінералогію, зоологію та ботаніку в Катеринославській гімназії. У 1855 році захистив дисертацію на тему «Про термохімічні дослідження та їх значення для теоретичної хімії» та отримав звання магістра хімії.
Становлення як журналіста та композитора
Перед молодим вченим була перспектива стати ад’юнктом з хімії, а потім — професором Харківського університету. Але він пристрасно закохався в Аннет Меєр, викладачку французької мови, і вона відвезла його до Петербурга.
У 1856 році у Петербурзі композитор якийсь час був чиновником департаменту сільського господарства, та у тому самому році у складі російського представництва вирушив у Нью-Йорк (США), де до 1857 року був особистим секретарем консула. Але музика завжди жила у серці Петра Петровича. Під час служби у російському консульстві він вивчав народні пісні, які раніше записав у Харківській губернії, музикував і навіть розпочав роботу над оперою «Марія» («Мазепа»), але зрозумів, що йому бракує майстерності й залишив твір незавершеним.
У 1858 році майбутній композитор переїхав до Одеси, де жили старші брати. У 1859 році він відновив діяльність Філармонічного товариства і став виступати з ним на концертах, сприяючи виконанню творів Михайла Глінки та Олександра Даргомизького. Паралельно Петро писав статті та рецензії, які публікував у газеті брата Миколи «Одеський вісник». Він чудово володів європейськими мовами, добре розумівся на міжнародній політиці, що знадобилося йому в журналістиці.
На початку 1860-х років уродженець Харкова виїхав до Петербурга, де писав у журналі «Час» та виданні «Санкт-Петербурзькі відомості». Петро Петрович Сокальський співпрацював із видатними особистостями у музиці: Олександром Даргомизьким, Мілієм Балакірєвим, Цезарем Кюї, художнім, літературним та музичним критиком Володимиром Стасовим.
У 1862 році Петро вступив до Петербурзької консерваторії, де навчався на композиторському відділі. Під час навчання він не лише освоював вишівську програму, а й систематично оцінював методи та принципи викладання всіх дисциплін у найкращих музичних освітніх закладах столиці, щоб застосувати їхній досвід в Одесі. На основі цих спостережень Сокальський віддав перевагу методиці викладання Безплатної музичної школи М. Балакірєва – М. Римського-Корсакова. Композитор вважав, що для досягнення високої майстерності не можна обмежуватись повторенням західноєвропейських методик, а потрібно саме на ґрунті «аматорської» вітчизняної музики розвивати власний, а не запозичений професіоналізм.
Діяльність в Одесі
У 1864 році Петро Сокальський повернувся до Одеси. Він заснував Одеське музичне товариство, організував у ньому безплатну музичну школу, створив аматорський хор і став його керівником. Композитор розробив курс історії музики, читав лекції з музичної естетики, теорії та акустики (1867–1968), видавав критичні літературно-музичні, публіцистичні статті, фейлетони. У 1869 році став секретарем Товариства сільського господарства Південної України, був редактором «Записок…», яке воно видавало.
З 1872 по 1876 був редактором і видавцем газети «Одеський вісник», став автором декількох збірок, серед яких «Про музику в Росії» (1862), «Малоросійські та білоруські пісні» (1903). Як воєнний кореспондент був у Болгарії (1875–1876), де записав народні пісні, які включив до «Слов’янського альбому».
Петро Петрович пропагував жіночу освіту, активно виступав проти панування іноземної музики у національній культурі. Він високо цінував красу та мелодійність української мови, просував українську літературу, був прихильником творчості Тараса Шевченка, Миколи Гоголя.
У 1870–1880 роках композитор багато працював. У його творчому доробку опери, кантати, балади, романси, фортепіанні твори.
Уродженець Харкова Петро Петрович Сокальський помер в Одесі 14 квітня 1887 року у віці 54 років. В останні роки життя головною метою Петра Петровича стало відкриття в Одесі консерваторії. Він дожив до того дня, коли групою музичних діячів, на чолі яких він стояв, в Одесі було відкрито відділення ІРМО (Імператорського російського музичного товариства). Вже після смерті композитора, у 1913 році, на базі цього навчального закладу було відкрито Одеську консерваторію.
Творча спадщина композитора
Уродженець Харкова Петро Сокальський залишив багату творчу спадщину. Він перший із музичних діячів того часу ввів в оперне мистецтво українську ментальність і зробив винятковий внесок у становлення української опери. Композитор перших національних героїчно-історичних опер не вписувався в ідеологічні положення імперії та ніколи не ставив за мету домогтися визнання своїх багатогранних заслуг перед суспільством.
Петро Сокальський залишив нащадкам понад сто музичних творів, серед яких:
- опери «Мазепа» (1859), «Травнева ніч» (1863), «Облога Дубно» (1887);
- балада «Слухай»;
- кантата «Бенкет Петра Великого» (1859);
- близько 40 фортепіанних творів, серед яких «Слов’янський альбом» (1873), «Слов’янський марш» (1875), «Далматська баркарола» (1876);
- понад 40 романсів.
Свою першу оперу «Марія» композитор створив на основі національного сюжету за поемою Пушкіна «Полтава». Почавши створювати її у 1856 році, продовжив працювати над її створенням вже в Одесі, але так і не завершив оркестрування твору. «Марія» не була втілена на сцені, але її цінні хорові епізоди відображали історичні події та народні гуляння, що відрізнялися розмахом та веселощами.
В інших оперних творах Петра Сокальського українська пісня, українські весілля, козацькі сходи, забави сільської молоді та побут українців були показані у всій красі. Опера «Травнева ніч», що була заснована на сюжеті повісті М.А. Гоголя стала шедевром. Особливою красою та колоритом їй додали тексти Т. Шевченка. Через опалу української мови та літератури опера повністю не була поставлена, але окремі уривки виконувались на концертах в Одесі та навіть у Санкт-Петербурзі.
Така ж доля спіткала оперу «Облога Дубно», яка була написана по повісті Н. Гоголя «Тарас Бульба». Як і «Травневу ніч», її не пропустила цензура. А ось кантата «Бенкет Петра Великого» у 1860 році отримала премію Російського музичного товариства.
Серед романсів особливо вирізняються твори «Утоптала стежку», «Є на світі частка», «Полюбила молодого козака дівчина» на вірші Т. Шевченка.
У планах талановитого уродженця Харкова було ще багато проєктів, що він не зміг реалізувати. Але невтомність, талант і любов до своєї батьківщини дозволили Петру Сокальському створити приголомшливі твори та залишити незабутній слід в історії української музики та серцях людей.
