Харків посідає особливе місце в історії документального кіно – це не тільки батьківщина перших вітчизняних фільмів, а й центр альтернативної фотографії. Тут неодноразово знімалися фільми про важливі події минулого та про те, чим живе місто сьогодні. Далі на kharkov-trend.
Перші кроки у документалістиці: Альфред Федецький
30 вересня 1896 року фотограф Альфред Федецький зафільмував у Харкові першу у Російській імперії документальну стрічку – “Урочисте перенесення чудотворної Озерянської ікони з Курязького монастиря до Харкова”. Фільм тривав близько півтори хвилини та був знятий із використанням хронофотографічної камери, що працювала зі швидкістю 120 кадрів на хвилину. Того ж року Федецький зняв ще два фільми: “Джигітовка козаків Першого Оренбурзького козачого полку” та “Огляд Харківського вокзалу у момент відправлення поїзда з начальством”. Фільм “Джигітовка…” був знятий 15 жовтня 1896 року на харківському іподромі. Другий фільм було знято у листопаді 1896 року – Федецький зафіксував відправлення поїзда з високопоставленими особами від платформи Харківського вокзалу.
На жаль, усі фільми Федецького були загублені внаслідок пожежі, яка знищила його кінотеатр разом із плівками. Після цієї трагічної події він припинив заняття кінематографом та повернувся до фотографії.
“Людина з кіноапаратом”: революція у документалістиці
У 1929 році режисер Дзига Вертов знімав у Харкові фільм “Людина з кіноапаратом”. Знімання фільму проходило у чотирьох містах: Москві, Києві, Харкові та Одесі. У Харкові знімальна група зафільмувала сцени звичайного міського життя: вулиці та парки, трамваї та машини, будівництва, магазини, а також весілля та похорон. Пізніше ці кадри були об’єднані з матеріалами з інших міст для створення фільму.
У 2014-му році британський журнал “Sight & Sound” визнав “Людину з кіноапаратом” найкращим документальним фільмом усіх часів.
Фільм був створений під егідою Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). У його виробництві брали участь оператор Михайло Кауфман та монтажер Єлизавета Свилова – дружина Вертова.
Прем’єра фільму у Харкові відбулася 15 січня 1929 року. Оголошення про показ було опубліковано у газеті “Харківський пролетарій” 13 січня. Фільм був представлений як “перший фільм без слів”.
“Суд йде”: перший процес над нацистами
У 1943 році у Харкові відбувся перший у світі відкритий судовий процес над нацистськими злочинцями. Справу розглядав Військовий трибунал 4 Українського фронту під головуванням генерал-майора юстиції Андрія М’ясникова. Членами трибуналу були полковник юстиції Михайло Харчев та майор юстиції Семен Запольський. Державним обвинувачем виступав полковник юстиції Микола Дунаєв. Обвинуваченим були призначені адвокати: Микола Коммодов, Сергій Казначеєв та Іван Бєлов. Процес був відкритий для публіки та преси, серед якої були присутні закордонні кореспонденти з “The Times”, “The New York Times”, радіокомпанії “Колумбія”, а також представники французької та американської преси.
Перед судом постали чотири обвинувачених: Рейнгард Рецлав – чиновник німецької таємної польової поліції у Харкові, Ганс Ріц – унтерштурмфюрер СС, заступник командира роти. Вільгельм Лангхельд – капітан військової контррозвідки німецької армії та Михайло Буланов – водій “душогубки” у Харківському відділенні гестапо.
18 грудня 1943 року всі обвинувачені були визначені винними та засуджені до смертної кари шляхом повішення. 19 грудня вирок був приведений у виконання на Благовіщенській площі у присутності понад 40 тисяч мешканців міста.
Фільм “Суд йде” був створений Центральною студією кінохроніки у грудні 1943 року. Режисером фільму був Ілля Копалін, оператором – харків’янин Андрій Лаптій. Фільм повністю документує перебіг судового процесу, зокрема виступи обвинувачення, зізнання підсудних та виконання вироку. Пізніше фільм “Суд йде” став важливим доказом у Нюрнберзькому процесі.
“Будинок “Слово”: Нескінчений роман”
Документальний фільм “Будинок “Слово” (2017) режисера Тараса Томенка – це розповідь про будинок у Харкові, що був побудований у 1920-х роках з ініціативи радянської влади для українських письменників та інших діячів культури. У будинку мешкали такі відомі особистості, як Микола Хвильовий, Остап Вишня, Михайло Семенко, Анатолій Петрицький, Антон Дикий та інші. За часів сталінських репресій було заарештовано мешканців сорока квартир із шістдесяти трьох, багато хто з них був розстріляний або відправлений до таборів.
Фільм був створений компанією “Fresh Production Group” за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Знімання тривало близько трьох років. Авторами сценарію були Тарас Томенко та поетеса Любов Якимчук. Автори використали у фільмі архівні матеріали, фотографії та документальні кадри, які раніше були недоступні широкому загалу. Прем’єра фільму відбулася 27 жовтня 2017 року у Харкові. У 2018 році фільм здобув українську національну кінопремію “Золота Дзиґа” у категорії “Найкращий документальний фільм”.
“Porcelain War”
У 2024 році харківські художники Аня Стасенко та Слава Леонтьєв представили документальний фільм “Porcelain War” – історії художників-керамістів, які після початку війни в Україні залишилися у Харкові під постійними обстрілами, але продовжують творити красу та ділитися нею з містянами. Фільм здобув головний приз на фестивалі “Sundance” та був номінований на премію “Оскар”.
Харківська школа фотографії
У 1960-1980-х роках у Харкові була сформована Харківська школа фотографії. Її учасники використовували фото для фіксації реального життя у Радянському Союзі, протиставляючи свої роботи офіційній ідеології та цензурі. Один із найвідоміших представників школи – Борис Михайлов. Його серія робіт “Лурики” (1971-1985) охоплює архівні кадри, що були розфарбовані вручну. Він створив іронічні образи, які руйнували радянські стереотипи. Інша серія робіт, “Історія хвороби” (1997), – це хроніка життя безхатченків вже у пострадянській Україні.
Роботи Михайлова та інших фотографів Харківської школи отримали визнання на міжнародній арені. Вони були виставлені у найбільших музеях світу, таких як “MoMA” та “Tate Modern”. Ці фотографії – це історія життя міста, яке постійно змінюється на тлі політичних та економічних процесів.
Харків відіграв важливу роль у розвитку документального кіно та фотографії – від перших фільмів Федецького до сучасних міжнародних проєктів. І місто так само продовжує надихати режисерів та фотографів на створення нових шедеврів.
Список використаних джерел інформації:
