Леонід Федорович Биков (12 грудня 1928 року – 11 квітня 1979 року) – радянський актор, режисер, сценарист та народний артист РРФСР. За своє коротке життя він залишив яскравий слід в історії радянського кіно та театру, а ще став одним із найулюбленіших акторів. Особливе місце у його житті займав Харків – саме у цьому місті він став актором та здобув визнання глядачів. Далі на kharkov-trend.
Ранні роки та освіта
Леонід Биков народився у селі Знам’янка Слов’янського району Донецької області. Дитинство його минуло у Краматорську, де він закінчив школу №6 та вперше вийшов на сцену місцевого Будинку культури імені Леніна.
Леонід з дитинства мріяв про авіацію та двічі намагався вступити до льотного училища. Вперше – в Ойрот-Турі (1943), куди було у 1942 році евакуйовано 2 Ленінградську школу військових льотчиків. Але його не прийняли через маленький зріст та за те, що він додав собі віку. Друга спроба – у Ленінграді (1945) до 2 спецшколи льотчиків, яка теж була невдалою. Але мрія про небо назавжди залишилася у серці Бикова, а пізніше була втілена у його творчості.
У 1946 році Леонід Биков намагався вступити до Київського театрального училища, але не зміг пройти конкурс. Тоді він вирішив спробувати свої сили у Харкові та у 1947 році вступив до Харківського театрального інституту (з 1949 року – Харківський театральний інститут імені Т. Г. Шевченка).
Під час вступних іспитів до Харківського театрального інституту Леонід Биков читав монолог Гамлета, який викликав у комісії сміх – через його юний вік, зовнішність та манеру виконання. Але потім він виконав уривок із комедії Івана Карпенка-Карого “Мартин Боруля” та справив на екзаменаторів неабияке враження. Завдяки цьому його й було зараховано до інституту.
Навчання у Харківському театральному інституті відбувалося за стандартною програмою: акторська майстерність, сценічна мова, пластика, історія театру. Леонід Биков навчався на українському відділенні. У складі студентського театру він брав участь у навчальних виставах, зокрема за п’єсами Карпенка-Карого та Гоголя.
Початок театральної кар’єри у Харкові
У 1951 році, після закінчення інституту, Леонід Биков був прийнятий до Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Він працював у цьому театрі до 1960 року. Вже у перший сезон він отримав помітну роль – матрос Паллад у виставі “Загибель ескадри” Олександра Корнійчука. У наступні сезони він брав участь у виставах за п’єсами українських, російських та зарубіжних драматургів. Серед зіграних ролей – Павка Корчагін у сценічній версії роману “Як загартовувалася сталь”, ролі у спектаклях за п’єсами Карпенка-Карого, Островського та Треньова. Биков працював під керівництвом режисерів театру Бориса Тягна та Андрія Ротенштейна, виконував як головні, так й епізодичні ролі, грав українською та російською мовами, залежно від репертуару. Паралельно брав участь у гастрольних поїздках театру іншими містами.
Харківський період був першим та найбільш тривалим у його театральній кар’єрі. За дев’ять років служіння у Харківському театрі імені Шевченка він набув неоціненного акторського досвіду, який згодом допоміг йому як в акторській діяльності, так і у режисурі.
Кар’єра у кіно
Першою роботою Бикова у кіно була невелика роль у фільмі “Доля Марини” режисера Ісаака Шмарука. У 1955 році він виконав головну роль у фільмі “Максим Перепелиця” режисера Анатолія Граника. Биков зіграв сільського хлопця – веселого, простого, але щирого та відважного, – образ, який був близький глядачам. Після цієї ролі Биков здобув всесоюзну популярність. У 1956 році було випущено фільм “Шельменко-денщик” за п’єсою Григорія Квітки-Основ’яненка, де Биков зіграв головну роль.
У 1960 році Леонід Биков залишив роботу у Харківському театрі та переїхав до Ленінграда, щоб зосередитися на роботі у кіно. А пізніше він переїхав до Києва, де почав працювати на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Серед фільмів, у яких він знімався у 1960 роки – “Доброволець” (1958), “Альошкина любов” (1960), “Зайчик” (1964).
Режисер Леонід Биков
Інтерес до режисури у Леоніда Бикова почав формуватися ще за часів його акторської роботи, але реалізувати себе у цьому напрямі він зміг тільки у Києві. Наприкінці 1960-х років Леонід Биков разом із Євгеном Онопрієнком та Олександром Сацьким створили сценарій до фільму про льотчиків, але його не пропустила цензура через його “негероїчність”.
На початку 1970-х років Леонід Биков виступив як режисер-постановник та співавтор сценарію фільму “В бій ідуть самі “старі” (1973), який було знято на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Фільм став однією з найвідоміших військових драм у радянському кінематографі. Биков зіграв у ньому головну роль – командира льотної ескадрильї капітана Титаренка (“Маестро”).
Робота над фільмом тривала кілька років. Леонід Биков особисто відбирав акторів, працював над монтажем та музичним супроводом. Фільм отримав широкий відгук у глядачів та здобув кілька нагород, зокрема премію Ленінського комсомолу у 1974 році.
У 1976 році Леонід Биков зняв другий повнометражний фільм – “Ати-бати, йшли солдати…”, у якому він також виконав одну з головних ролей. Ця робота продовжувала тему Другої світової війни, цього разу – у вигляді розповіді про останній бій групи радянських солдатів у 1943 році.
Обидві режисерські роботи Бикова були високо оцінені як критиками, так й глядачами. Він прагнув історичної точності, уважно працював над характерами та уникав штампів. В останні роки режисура стала для нього головною справою.
Особисте життя
З майбутньою дружиною, Тамарою Кравченко, Леонід Биков познайомився у Харкові під час навчання в інституті. Вона також була актрисою. У подружжя народилося двоє дітей – донька Марина та син Олег. Спочатку сім’я мешкала у Харкові, пізніше – у Ленінграді, а потім остаточно переїхала до Києва, коли Биков почав працювати на кіностудії імені Довженка. Биков уникав світських заходів та інтерв’ю, рідко говорив про особисте. За спогадами близьких, у побуті був спокійним, стриманим, уважним та турботливим.
Трагічна смерть
11 квітня 1979 року Леонід Биков загинув в автомобільній катастрофі на 46 кілометрі автотраси “Київ-Мінськ” біля селища Димер. Йому було усього 50 років.
Похований Леонід Биков на Байковому кладовищі у Києві.
Нагороди та пам’ять про Леоніда Бикова
За свою роботу у кіно Леонід Биков здобув низку офіційних нагород та звань. У 1958 році йому було надано звання Заслуженого артиста Української РСР, у 1965 році – Заслуженого артиста РРФСР. У 1974 році він здобув премію Ленінського комсомолу за фільм “У бій ідуть самі “старі”. Посмертно Биков був нагороджений Державною премією СРСР (1980, за фільм “Ати-бати, йшли солдати…”).
У Києві фасад будинку, у якому мешкав Леонід Биков, київський художник Микола Янок прикрасив символічним стінописом на честь Маестро. Також неподалік від алеї Слави був встановлений пам’ятник Леоніду Бикову, де він зображений в образі Маестро – головного героя фільму “В бій ідуть самі “старі”, що присів на крило свого літака.
У Харкові встановлено меморіальні дошки на честь Леоніда Бикова: на будинку №12 по вулиці Культури, де він мешкав, та на будівлі театру ім. Шевченка, де він працював.
Також у 2000-х роках на будинку на вулиці Сумській з’явився стінопис із зображенням Леоніда Бикова у ролі Маестро. А у 2015 році одну з вулиць Харкова було названо його ім’ям.
Іменем Леоніда Бикова був названий винищувач “МіГ-29МУ1” Військово-повітряних сил України.
Леонід Биков залишився в історії як видатний актор та режисер. А пам’ять про нього продовжує жити в його ролях та фільмах, які стали класикою радянського кіно. А також у пам’яті мільйонів глядачів.
Список використаних джерел інформації:
