Акторська професія займає важливе місце у суспільстві. Зі сцени артисти мають здатність проникнути в душі глядача, донести етико-філософські ідеї та впливати на світосприйняття. Талановиті актори вміють перевтілюватися та викликати різні емоції від радості до ненависті. Вони можуть торкнутися глибин серця та спонукати до дій. Саме таким був Карпо Трохимович Соленик, засновник реалістичної школи національного українського театрального мистецтва, майстер імпровізації, “перший актор-українець”. Далі на kharkov-trend.
Становлення актора
Народився Карпо Трохимович у 1811 році у сім’ї титульного радника повітового землеміра шляхетного походження у місті Лепель, що на території сучасної Білорусі. Базову освіту він отримав вдома, але батько вважав, що потрібно здобути вищу освіту, тим паче, що хлопець мав до цього хист. Тому Карпо поїхав навчатись до університету міста Вільно на факультет математичних наук. Проте часи були неспокійні й під час Польського повстання 1831 року університет закрили через співчування заколотникам. Деякі студенти були заарештовані, серед яких був Карпо. Проте справа до суду не дійшла, і хлопець переїхав до Харкова. У ХІХ столітті Харків вже був розвинутим містом в культурі, економіці, архітектурі та освіті.
У Харкові юнак не пішов продовжувати навчання в університеті, а влаштувався на роботу до місцевого театру, який належав Йоану Шейну на посаду суфлера. Варто відзначити, що актори цього театру були найкращими свого часу. Серед них був М.С. Щепкін, О.І. Калиновський, Л.Ю. Млотковський, М.Х. Рибаков та інші. Театр відрізнявся багатонаціональністю акторів, до того ж різного походження. Наприклад М.С. Щепкін був викуплений з кріпацтва. У театрі існувала практика, коли хтось з акторів захворів, або не приходив на виставу, його замінював суфлер. Так сталось з Карпом у 1832 році. Він одразу відзначився впевненою імпровізацією та реалістичним характером слуги-пронири у спектаклі “Нечуване диво, або Чесний секретар”. Вистава пройшла з успіхом, а Карпо отримав перші овації від глядача. Таким чином почалась його професійна кар’єра.
Згодом трупа Штейна розпалася, а найкращі актори створили нову групу під керівництвом Л. Млотковського, який у Харкові збудував окреме приміщення для театру.
Вони багато гастролювали, у Києві, Полтаві, Одесі та іншим містах. Соленик став найбільш оплачуваним актором. Дуже швидко він накопичив грошей і придбав власний будинок у Харкові, який став його рідним містом.
Акторська майстерність Карпа Соленика
Соленик заворожував публіку своєю грою, яка характеризувалась глибиною та осмисленістю. Акторську професію Карпо опанував самотужки. Певними вчителями для нього були актори трупи. Він мав талант перевтілення і був “універсальним актором”. Карпо добре володів драматичними характерами, міг бути смішним, пафосним або жалюгідним, але завжди реалістичним. Все ради того, щоб догодити глядачеві, викликати сильні емоції, спонукати плакати, або сміятися, але не залишити байдужим. Сучасники Соленика відзначають, що коли глядач починав дрімати, а на сцену виходив Карпо, все одразу змінювалось, публіка починала рухатися і відразу була наготові аплодувати. Про гру Соленика говорили, що навіть, якщо п’єса була нудною, за його участю вона ставала веселою.
Соленик виконував ролі у класичних п’єсах В. Шекспіра, грав Короля Ліра та Шута, Полонія у “Гамлеті”. У мелодрамі В. Дюканжа “Тридцять років, або життя ігрока” чудово виконував роль Трактирника. В трагедії К. Делавиня “Сини Едуарда, короля англійського” був прекрасний у ролі Джеймса Тіреля. Соленик зіграв чимало ролей у трагедіях, комедіях та водевілях закордонних та російських авторів. Проте вершину акторської майстерності відзначали у п’єсах поставлених українською мовою.
Карпо Соленик – українець
У 1837 році актора запросили зіграти роль Хлестакова у “Ревізорі” М. Гоголя для спеціального показу імператору. Всі були у захваті й Соленика запросили переїхати до столиці “російської імперії”, однак він відповів: “Ні, я малорос, люблю Малоросію і мені шкода розлучатись з нею”.
Хоча Карпо добре розмовляв російською, рідною мовою вважав українську, тому особливу майстерність проявляв у спектаклях українською мовою. Він надзвичайно відчував “дух” рідної мови та її відтінки. Українські образи, які він втілював на сцені настільки вражали критиків і шанувальників, що його почали називати “істинним українцем”, або “першим українським актором”.
Серед ролей, у яких його ніхто не міг перевершити, можна відзначити образи Стецька зі “Сватання на Гончарівці”, Потапа з “Бой-жінка”, Шельменка з “Шельменко-денщик” у п’єсах Г. Квітки-Основ’яненка. У виставах за творами І. Котляревського, він вдало грав Виборного, Возного, Макогоненка та Тетерваковського з “Наталки-Полтавки”. Однак найвидатнішою роллю Карпа Соленика можна назвати Чупруна з п’єси І. Котляревського “Москаль-чарівник”, оскільки він перевершив гру найвагомішого на той час майстра М.С. Щепкіна.
Про це у своїх спогадах відзначали Тарас Шевченко та Євген Гребінка.
Карпо Соленик помер у 1851 році, проживши всього 41 рік, від сухот. Останні два роки він часто хворів, пропускав вистави та потроху випивав, щоб втихомирити біль. Хоча похорон у Харкові був гучним, проте так сталося, що на його могилі ніхто не встановив пам’ятний знак. Однак одного разу, на цвинтар завітав його шанувальник, запорізький козак і за власні кошти спорудив йому хрест з написом: “В ім’я Триіпостасного Бога-Отця, Сина і Святого Духа, тут поховано тіло раба Божого Карпа Трохимовича Соленика, відомого малоросійського актора, якому хрест поставив запорізький козак А.І. Стратонович…”.
