Театр-студія “Березіль” був створений видатним драматургом та теоретиком театру Лесем Курбасом у 1922 році в Києві. Проте вже у 1926 році, театр передислоковується у тодішню столицю УРСР – Харків. Дослідники відзначають, що “харківський” період творчості театру був філософським. Далі на kharkov-trend.
Лесь Курбас та формування театру нового типу “Березіль”
Лесь Курбас народився у 1887 році на Галичині у сім’ї акторів. Вже під час навчання у Тернопільській гімназії він почав займатися самодіяльністю, навіть написав художній етюд “В гарячці”, який був опублікований у “Літературно-науковому віснику” у 1906 році.
Після закінчення гімназії, молодий парубок шукав мудрості та сенсу життя і пішов здобувати освіту на філософському факультеті. Вчився він навперемінно у двох університетах – Львівському та Віденському. Крім того, прищеплена батьками ще з дитинства любов до театру спонукала його паралельно вивчати драматургію при Віденській консерваторії. Проте саме у Віденському університеті, Лесь Курбас познайомився з новим експериментальним театром. Таким чином, юнак був сформований в контексті передового європейського мислення та культури.
Бажанням молодого філософа-драматурга було реформувати український театр та вивести його на світовий рівень.
З цією метою було створене Мистецьке Об’єднання “Березіль”. Щодо назви, існує кілька версій, одна з яких пов’язує “Березіль” з весною, як часом відродження природи. Маніфестом театру стали перші рядки вірша норвезького поета Б. Б’єрнсона, однак Лесь замінив в ньому квітень на березень: “Я вибираю березіль – він ламає все старе, пробива новому місце, він зчиняє силу шуму, він стремить”.
Творче об’єднання охоплювало кілька акторських студій, режисерську лабораторію, театральний музей, мюзик-хол та 10 комітетів. Серед комітетів варто відзначити “психологічно-технічний”, який використовував нові погляди на психологію людини стосовно мислення й почуттів, для методології формування акторів та режисерів. Актори постійно вдосконалювали майстерність: читали класичну та сучасну літературу, вивчали філософські твори Античності, займались фехтуванням й танцями, працювали з ритмом, технікою дихання, дикцією, вчились контролювати емоції та інше. Особлива увага приділялась формації нової театральної термінології, для цього був запрошений знавець “живої української мови” Андрій Ніковський.
Особливості театру “Березіль”
Основною місією творчого колективу було відродження української культури й мистецтва, зокрема театрального, та виведення їх на новий рівень. Український театр мав орієнтуватись на світовий рівень, а не російський. На думку Курбаса, мистецтво мало перестати існувати суто для мистецтва, або нести розважальний аспект, натомість його обов’язок – впливати на мислення людини, формувати життєві принципи та змінювати суспільство на краще.
Експериментальність та пошуки нових форм втілення драматургії стає особливою та невіддільною рисою театру “Березіль”. Лесь Курбас використовував відеоряд на екрані, розташованому на сцені, щоб продемонструвати потік підсвідомості одного з персонажів. Крім того, він почав застосовувати світлову проєкцію, як сценографічний засіб.
Дослідники вважають, що театр “Березіль” був викликом і випереджав свій час, а якби мав можливість гастролювати за кордоном, то став би феноменом світового масштабу.
Творчий колектив та постанови
Театральна діяльність,- є колективним видом мистецтва. Здобутки Леся Курбаса пов’язані з драматургом Миколою Кулішем та художником Вадимом Меллером.Серед видатних акторів можна відзначити: Амвросія Бучму, Мар’яна Крушельницького, Наталію Ужвій, Олександра Сердюка та багато інших. Крім Леся Курбаса, режисерами театру “Березіль” були: В. Василько, П. Кудрицький, Б. Тягно та інші.
Театральні постанови театру “Березіль” були зосереджені на руйнуванні нав’язаних світоглядів й політичних догм, та висвітленні актуальних проблем суспільства й викликів часу. Так у виставах “Народний Малахій” та “Мина Мазайло” висвітлюється розрив між ідеальним та реальними світами та абсурдність революційних ідей. “Украдене щастя” – засуджує соціальну нерівність, яка веде до трагічної розв’язки в особистому житті головних героїв. П’єса “97” – торкається теми тяжкого життя селян, яким бракує хліба, завуальовано натякала на голодомор.
Загалом у Харкові, впродовж 1926-1934 років, “Березіль” представив понад 35 вистав. Серед шанувальників творчості театру були поети-новатори Павло Тичина та Михайль Семенко, Остап Вишня, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Микола Бажан та інші. Всі вони були згуртовані навколо театру та брали участь у дискусіях стосовно новаторського мистецтва.
Харківський період театру відзначився українізацією та відривом від традицій російського театру. Леся Курбаса звинуватили у підриві радянської ідеології та “буржуазному націоналізмі”. У 1933 році, його звільнили з посади керівника, а театр “Березіль” отримав назву Харківського українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка. У 1934 році Леся Курбаса заарештували, слідом за Миколою Кулішем, а згодом їх розстріляли.
Після здобуття Україною незалежності, інтерес до творчості Леся Курбаса та його театру почав зростати. Однак, попри заборону про його згадку, харківська театральна школа була сформована діяльністю театру “Березіль”. Мала сцена Харківського академічного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка називається “Березіль”. Театр продовжує поєднувати класичні й сучасні підходи драматургії та спрямований на експериментальність.
