Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) – український письменник-сатирик, публіцист та журналіст, один із найвідоміших та найпопулярніших авторів України XX століття. Творчість Остапа Вишні охоплює різноманітні жанри гумористичної та сатиричної літератури, а його життя є віддзеркаленням складної та трагічної історії української культури у радянський період. Далі на kharkov-trend.
Ранні роки
Павло Губенко народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва, поблизу міста Зіньків (зараз територія Сумської області). Павло розпочав навчання у початковій школі у Зінькові, потім продовжив його у двокласній школі. У 1903 році він вступив до Київської військово-фельдшерської школи, яку закінчив у 1907 році, здобувши спеціальність військового фельдшера. Після закінчення навчання був направлений на службу до 169 піхотного полку до Києва, пізніше працював фельдшером у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західних залізниць.
Громадянська війна, освіта та початок літературної діяльності
Попри здобуту медичну освіту, Павло не хотів пов’язувати своє життя з медициною. Працюючи у лікарні, він активно займався самоосвітою, вивчав літературу та мови. У 1917 році Павло склав екстерном випускні іспити у гімназії та вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але через революцію та Громадянську війну навчання довелося перервати.
Під час війни Павло Губенко служив у медичних частинах армії Української Народної Республіки, де швидко просунувся по службі та став начальником санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У 1919 році потрапив у полон до більшовиків та перебував в ув’язненні у Харкові до 1921 року.
Перший опублікований твір Павла Губенка – фейлетон “Демократичні реформи Денікіна” – був надрукований 2 листопада 1919 року у газеті “Народна воля” під псевдонімом П. Грунський. З 1921 року Павло став використовувати псевдонім Остап Вишня, під яким опублікував фейлетон “Дивак, їй-богу!” у харківській газеті “Селянська правда”.
Життя та творчість Остапа Вишні у Харкові
З 1921 по 1934 рік Остап Вишня мешкав у Харкові. У цей період він став одним із найвідоміших письменників України – створив близько 2,5 тисяч творів, зокрема гуморески, фейлетони, памфлети та мемуари. Він увів у літературу жанр “усмішка” – коротке дотепне оповідання з добрим гумором. Сам автор визначав “усмішку” як “веселу, але не злу, гостру, але не колючу” форму літературного твору. У 1920-х роках було видано кілька популярних збірок “усмішок”, а пізніше було опубліковано чотиритомну “Збірку усмішок”.
У 1925 році Остап Вишня одружився з актрисою театру “Березіль” Варварою Маслюченко. Невдовзі разом із Варварою та її донькою він переїхав до письменницького будинку “Слово”.
Остап Вишня брав активну участь у культурному житті міста. Його особистість була помітною у колі літературної та театральної еліти того часу. Письменник часто відвідував театральні прем’єри, кіносеанси, циркові вистави, а також був постійним гостем на вернісажах та у культурних салонах. Його присутність на таких заходах вважалася важливою, а багато подій розпочиналися тільки після того, як приходив Остап Вишня.
Арешт та ув’язнення
Наприкінці 1933 року Остапа Вишню було заарештовано за неправдивим звинуваченням в організації замаху на секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. 26 грудня 1933 року він був ув’язнений до харківської в’язниці, де й перебував до весни 1934 року. 23 лютого 1934 року його засудили до розстрілу, але 3 березня колегія ОДПУ замінила смертну кару на десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.
Після вироку Вишня був етапований до Комі АРСР. Там він працював фельдшером, плановиком, а також у редакції газети “Північний горняк”. Невдовзі дружина Остапа Вишні переїхала до маленького містечка неподалік табору, але бачитися з чоловіком майже не могла, зате постійно листувалася. У 1937 році їхнє листування перервалося на п’ять років через госпіталізацію письменника через загострення виразки шлунка.
Життя після табору
У 1943 році завдяки клопотанню відомих українських діячів культури – режисера Олександра Довженка та поета Максима Рильського – було ухвалено рішення про звільнення Остапа Вишні з табору. Обидва звернулися з проханням до Микити Хрущова, який на той час обіймав посаду першого секретаря ЦК КП(б)У. Хрущов передав прохання Йосипу Сталіну, аргументуючи це тим, що талант Вишні може бути корисним для підняття бойового духу радянських солдатів на фронті. Письменник був амністований та звільнений. Невдовзі Остап Вишня повернувся до літературної діяльності. Він написав гумористичну статтю “Зенітка”, яка здобула визнання серед солдатів на фронті та часто лунала по радіо.
Остап Вишня продовжував працювати до самої смерті. У середині 1950-х років він завершив кілька великих творів, які були тепло сприйняті читачами. Багато його творів увійшли до шкільної програми та стали невіддільною частиною української літератури.
Остап Вишня помер 28 вересня 1956 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі. На його могилі був встановлений пам’ятник у формі постаті письменника, що сидить із книжкою в руках.
Список використаних джерел інформації:
