За історію існування кіноіндустрії як виду мистецтва на території Харківської області та в її адміністративному центрі була знята понад сотня фільмів. Далі на kharkov-trend.
Серед них – стрічки повнометражні й короткометражні, документальні й художні. Одні з цих проєктів режисери присвятили суто місту та його життю. Інші мали вигаданий сюжет, але зафіксували на кіноплівку харківські вулиці та майдани, архітектурні пам’ятки і маловідомі будівлі.
Ця стаття є своєрідним оглядом кінофільмів різноманітного формату й жанрової специфіки, знятих у різні часові періоди. Об’єднує такі роботи те, що вони розповідають про Харків або створювалися в ньому.
Від джерел до завершення Другої світової війни
Ще за часів царської імперії головне місто Слобідського краю набуло статусу центру розвитку кіномистецтва.
Уперше подія життя Харкова була зафіксована на камеру Альфредом Федецьким, видатним фотографом та кінематографістом. Він фільмував перенесення чудотворної ікони Божої Матері з Курязького монастиря до Покровського. Урочиста процесія прямувала Холодногірським районом, вулицею, яка з часів незалежності має назву Полтавський шлях.
Тривалість цього сюжету склала близько 1,5 хвилини, а відзнятий він був у 1896 році. Така малесенька кінострічка стала першим фільмом, створеним на українських землях.
Пізніше Федецький зняв ще кілька хронікальних сюжетів про Харків. Один із них зафіксував вирушання потягу з міського залізничного вокзалу, інший – моменти народного гуляння на Кінному майдані.
Наприкінці 1920-х у місті була знята художня кінодрама «Уламок імперії». Режисером її став Фрідріх Ермлер. Критики назвали цей проєкт одним із шедеврів німого кіно. Сюжет кінокартини розповідає про унтер-офіцера, який після повернення втраченої через контузію пам’яті намагається пристосуватися до нових політичних і соціальних реалій життя в країні.
Доля закидає цього персонажа до Харкова, що на той час був столицею України. У кадрах «Уламку імперії» невипадково фігурує величезна будівля Держпрому, яку режисер позиціює як символ нової епохи.
Ще один фільм про Харків 1928 року зняв на власну камеру інженер із США Чарльз Стюарт. Робота над кінострічкою цього консультанту радянського уряду з реорганізації вугільної промисловості тривала декілька років і була завершена в 1935 році. Стюарт назвав свій кінопроєкт, значна частина якого знімалася в Харкові, «Радянська Росія очима американця».
Відомо, що просуванням цієї документальної кінострічки займався один із найбідніших американських продюсерів, а її озвучуванням – дуже відомий у Сполучених Штатах ведучий радіоканалу.
Харківські пейзажі були зафіксовані на плівку й під час кінознімання авангардистського художнього фільму Михайла Кауфмана «Небувалий похід» (1931). Частина цієї німої кінокартини з пропагандистськими наративами знімалася на території ХТЗ.
На початку 2010-х років публіці була представлена кінострічка Антона Позднякова «Харків. Від жовтня 1941-го до серпня 1943-го». В основу її лягли документальні кадри, зняті в період окупації міста фашистами. Це відверте кіно показує жахи, які довелося пережити в цей час харків’янам, і зосереджує увагу глядача на невдалих спробах звільнення Харкова радянською армією.
Радянський післявоєнний період
Тоді в місті було знято кілька художніх кінофільмів, що були запущені в прокат, та телефільмів, які демонструвалися на телебаченні.
Один із них – п’ятисерійна чорно-біла стрічка «Ад’ютант його високоповажності» (1969). Знята вона була на телестудії «Мосфільм».
Сюжет проєкту, в якому головну роль зіграв актор Юрій Соломін, розповідає про життя чекіста Павла Кольцова. Кіносценарій серіалу створив Ігор Болгарин за участі Георгія Сіверського, а режисером картини був Євген Ташков.
Інша кінодрама, що створювалася в Харкові, – «Які ж ми були молоді». Знімали цей фільм на кіностудії Олександра Довженка. Його режисер та сценарист – Михайло Бєліков. У прокат кінострічка була запущена восени 1985 року. У центрі подій кінофільму – Юля та Сашко, що дружили в дитинстві й надовго були розлучені війною.
Цікаво, що Тарас Денисенко, який зіграв у ньому головну роль, здобув перемогу на Київському міжнародному кінофестивалі «Молодість» як найкращий актор. Крім того, фільм «Які ж ми були молоді» став лауреатом Туринського міжнародного фестивалю молодіжного кіно.
Була знята в Харкові й кінострічка режисера В’ячеслава Криштофовича «Самотня жінка бажає познайомитися» (1986). Кадри цієї кінокартини-мелодрами зафіксували такі відомі локації міста як вулиця Сумська та Палац Праці в центрі й вулиця Новгородська в Салтівському мікрорайоні.
Фільм розповідає про непрості взаємини жінки Клавдії, яка хотіла вийти заміж, та Валентина, колишнього артиста цирку, схильного до алкоголізму.
У 1991 році була завершена робота над останнім радянським фільмом, знятим у місті. Назва його – «Танго смерті». В основу сюжету такої створеної режисером Олександром Муратовим кінострічки лягли події твору Миколи Хвильового «Повість про санаторну зону». Її тема – політичні репресії 1920-х років в Україні.
Епоха незалежності
У цей період режисери обирали для фільмування обласний центр Харківщини багато разів. Причому були випадки, коли український мегаполіс у кіно зображував інші міста.
Наприклад, у проєкті-трилері «Прощальна справа» (2009), режисером якого став Крістіан Каріон, Харків зображував радянську Москву. У ньому Харківський університет імені В. Каразіна показаний як МДУ, а станція метрополітену «Держпром» грає роль московського «Бєляєво».
Кадри фільму захопили міський пейзаж із пам’ятником Леніну на майдані Свободи та краєвиди майдану Конституції.
У 2014 році широкому загалу була представлена драматична кінострічка «Поводир, або квіти мають очі» (режисер Олесь Санін). Події гостросюжетного фільму відбуваються напередодні й під час Голодомору 1932-1933 років. Головні персонажі кінострічки – американський хлопчик Пітер та український сліпий бандурист Іван Кочерга, що в минулому був командиром роти УНР.
Ця кінокартина в художньому ракурсі висвітлює багато історичних подій, які стали для українського народу трагедією. Відомо, що фільм був номінований на «Оскар», проте нагород на цьому міжнародному фестивалі не здобув.
Отримати таку золоту статуетку Американської кіноакадемії вперше в історії українського кіно вдалося режисеру Мстиславу Чернову, харків’янину, у 2023 році. Перемога йому дісталася за документальний повнометражний фільм «20 днів у Маріуполі», що показав жахи захоплення міста після повномасштабного вторгнення.
Після 2022 року була знята документальна епопея «Битва за Харків: 199 днів протистояння». Фільм режисера Тараса Ткаченка й сценариста Сергія Череватого висвітлив бойові дії довкола міста, пов’язані з широкомасштабним нападом російської федерації на Україну. Проєкт включив дві частини – «Оборона» та «Наступ».
У цій роботі кінематографістам вдалося фахово висвітлити військові аспекти боїв за місто у зрозумілому для пересічного глядача ракурсі.
Джерела:
